Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! — Івана 20:25
Ми всі знаємо вислів “Хома Невіруючий”, але я вважаю прізвисько “невіруючий” не дуже справедливим. Давайте будемо чесними, скільки з нас повірили б на місці Хоми, що страчений Наставник воскрес? Крім того, ми могли б назвати цього учня “мужнім Хомою”, адже він виявив неабияку мужність, коли Ісус цілеспрямовано йшов назустріч тих подій, що неминуче вели Його до смерті.
Як Лазар помер, Ісус сказав: “Ходімо знову в Юдею” (Ів. 11:7). “Учителю, – почали перечити учні, – таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?” (Ів. 11:8). І саме Хома сказав тоді: “Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати” (Ів. 11:16).
Але дії Хоми виявились менш шляхетними, ніж його наміри. В момент арешту Ісуса він втік з рештою учнів (Мт. 25:56). Лише апостол Іван пройшов шлях за Ісусом до самого хреста.
Хоча Хома був свідком воскресіння Лазаря (Ів. 11:38-44), він не дійшов до віри в можливість перемоги розіп’ятого Христа над смертю. Але цю віру отримав він, коли його сумніви були переможені явленням воскреслого Ісуса. “Господь мій і Бог мій!” – вигукнув Хома. А слова Ісуса у відповідь дають впевненість тим, хто сумніваються, і несуть невимовну втіху кожному з нас: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Ів. 11:29).
Отче, вчи нас діяти згідно до того, що ми знаємо про Тебе й Твою ласкавість, і довіряти Тобі в тому, чого не знаємо і не розуміємо.
Чесні сумніви – то пошуки світла; справжнє ж невір’я задовольняється темрявою.
© 2017 Хліб Наш Насущній
No comments:
Post a Comment