Ти хто такий, що судиш чужого раба? — Римлян 14:4
Один вчитель із Північної Америки приїхав викласти свій курс учням у Південно-Східній Азії. Сталося, що після першого тесту, в якому потрібно було вибрати правильну відповідь, багато хто з учнів залишили деякі питання без відповідей взагалі. І це дуже здивувало вчителя. Роздавши студентам виправлені роботи, він запропонував їм наступного разу поставити відповідь навмання, замість того щоб нічого не писати. Тоді один з учнів підняв руку і здивовано спитав: “Але якщо я цілком випадково вгадаю відповідь? Це означатиме, що я знаю правильну відповідь, хоча це не так”. Учні та вчитель мали різне мислення й різний досвід.
За днів Нового Заповіту євреї та погани навертались до Христа, маючи різні погляди. Тому дуже швидко серед них виникли розбіжності відносно “святих днів” та того, що можна і чого не можна їсти й пити послідовникам Ісуса Христа. Апостол Павло намагався донести їм важливу істину: ніхто з нас не може знати серця іншої людини і бути їй суддею.
Скеровуючи нас до єдності й гармонічних стосунків, Бог нагадує нам, що всі ми будемо звітувати перед Ним відповідно до Його Слова й свого сумління. Лише Він має право і можливість знати й судити мотиви наших сердець (Рим. 14:4-7).
Отче Небесний, будь милостивий і пробач нам, що інколи самовпевнено наважуємося судити серця тих, чиї погляди багато в чому відрізняються від наших.
Не спішіть судити інших, а краще почніть із себе.
© 2017 Хліб Наш Насущній
No comments:
Post a Comment